Які музичні твори і яких композиторів були улюбленіші у Тараса Шевченка

Які музичні твори і яких композиторів були улюбленіші у Тараса Шевченка

  • Шевченко добре орієнтувався в класичній музиці, досконало знав сучасне музичне мистецтво, тонко відчував його естетичну вартість, по-фаховому розбирався у виконавській майстерності співаків та інструменталістів. Поет використовував таку музичну термінологію, яка свідчить про глибоку обізнаність з музикою. Тарас сам грав на кобзі, торбані та бандурі і дуже любив задушевний м’який тембр віолончелі. Герой його повісті «Музикант» так характеризує цей інструмент: «Тільки одна душа людини може так плакати і радіти, як співає і плаче цей чудовий інструмент».
     Його відомі вислови: «Божественний Гайдн!», «Великий Бетговен», «Моцарт – чарівник», а прослухавши оперу М. Глінки «Іван Сусанін», промовляє: «Геніальний твір! Безсмертний Глінка!». І це тоді, коли офіційна думка столичної аристократії охрестила музику опери «кучерською». Улюбленим композитором нашого поета був Фридерик Шопен. Захоплення музикою Шопена було у Шевченка не випадковим. Вона приваблювала його, насамперед, щирістю ліричного висловлення, яскравою мелодійністю польської народної інтонації та щемливою тугою за Батьківщиною.
    З музичних знайомств Шевченка необхідно відзначити і згаданих вище братів Якова та Федора Лизогубів. Вони були щирими патріотами України і так само, як і Гулак-Артемовський не покинули свого друга в неволі і постійно допомагали йому матеріально.
    Отже, спілкування Шевченка з музикантами свого часу сприяло розширенню музичного світогляду поета. Він був дуже чутливим, тонким музикантом-інтерпретатором, вдумливим музикантом-критиком, музикантом-мислителем. На думку видатного українського музикознавця М. Гордійчука, Тарас Шевченко – наймузикальніший поет у світовій літературі.
    Наспівність, мелодійність поезії Шевченка дала поштовх до написання численних музичних композицій майже всім українським композиторам. Найбільшу кількість творів на слова Шевченка написав Микола Лисенко. Музикою до «Заповіту» Шевченка Лисенко розпочав унікальний у світовій музиці цикл вокальних творів на слова одного поета – «Музика до «Кобзаря» Т. Шевченка». До нього увійшли композиції (приблизно 100), які відрізняються за жанровими ознаками. Це – пісні, дуети, тріо, квартети, хорові поеми, кантати. У п’ятичастинній кантаті «Радуйся, ниво неполитая!» слідом за Шевченком Лисенко висловлює тверду впевненість у тому, що настане час, коли «Незрячі прозрять…, німим отверзуться уста; прорветься слово, як вода, і дебрь – пустиня неполита, зцілющою водою вмита, прокинеться». Прекрасна і виразна музика кантати Лисенка логічно розвиває і посилює поетичні образи. Так інтерпретувати слово геніального Кобзаря міг талановитий композитор, який був вірним сином свого народу і безмежно любив Україну.
    Кантата-симфонія «Кавказ» Станіслава Людкевича є монументальним, натхненним твором. Полум’яне поетове слово в музиці звучить як непереможна пісня-гимн: 
    Борітеся – поборете,
    Вам Бог помагає.
    За вас правда, за вас слава,
    І воля святая!
    Одним з перших друкованих музичних творів на текст Шевченка є солоспів «Сирота» («Нащо мені чорні брови»), автором якого став друг поета Микола Маркевич (1847 р.). Першою оперою на Шевченкову тематику стала «Катерина» Миколи Аркаса (1891 р.), а першим балетом — «Лілея» Костянтина Данькевича (1939 р.).
    Пророче слово Тараса Шевченка є невичерпним джерелом натхнення для багатьох поколінь українських композиторів. Його значення для розвитку української музики важко переоцінити. Два корифеї української професійної музики – М. Лисенко і С. Людкевич стверджували, що мудре, відважне, сильне, вольове, полум’яне слово Тараса Шевченка та його страдницьке життя зробило їх українцями і мало вирішальне значення у тому, що вони стали на важкий, але почесний шлях служіння рідному народові. Людкевич писав: «Коли б не поезія Шевченка, я, мабуть, взагалі не став би композитором», а Лисенко – дворянин, син полтавського поміщика, власника кріпацьких «душ», схилив свою голову у побожному поклоні перед сином кріпака і беззастережно віддав його могутньому слову свою співучу душу митця. Отже, без Шевченка не було б у нас ні Лисенка, ні Людкевича, а точніше – української національної професійної музичної школи. 
    Феноменологічна постать Тараса Шевченка появилася в критичний момент розвитку української нації. Все рухалося до загибелі. 





Внимание, только СЕГОДНЯ!